Портал бального танца в Украине

Интернет реклама УБС

Добавить в избранное | Сделать стартовой  

   
[ Статьи ]  

Поиск на портале:


Подменю раздела:


Размещение рекламы на портале

Пополнение счета:


Пополнение счета без комиссии
 

З приводу розвитку бальних танців в Україні

Не таємниця, що бальні танці – захоплення елітне. Не кожному до снаги покласти на цю справу силу-силенну грошей, зусиль і часу. І все ж, незважаючи ні на що, бальні танці в Україні швидко розвиваються. І в цьому розвитку вбачаються певні проблеми, розв’язання яких допомогло б стимулювати подальший поступ і популяризацію цього виду спорту.
Насамперед, знову про суддівство. Питання: чи повинні зовнішні дані пари (краса очей, довжина ніг чи шиї, розмір талії, форма носа, вік тощо) впливати на рішення суддів? Дехто оцінює за спрощеною схемою: ця пара молода, гарна, партнер (партнерка) гарно складений (складена) – тому я проведу їх у фінал.
Але ж танцівники-бальники поділяються на категорії не за ознаками довжини ніг чи шиї... І хтось старанно тренується – а інший б’є байдики і лише безсоромно намагається „виїхати” на своїй привабливій зовнішності.
Отже, все не так собі просто. Насамперед, слід чітко з’ясувати, чим займаються пари на танцювальних конкурсах: мистецтвом чи спортом. Якщо бальні танці – це мистецтво, то судді тут взагалі ні до чого. У такому випадку це називається шоу-програмою. А якщо це спорт (звичайно ж, зі своїми специфічними особливостями), то судді мають застосовувати єдині критерії оцінювання пар.
„Лінії рук і тулуба”: треба оцінити не природні дані спортсмена, а те, наскільки успішно він користується ними. Інакше ми ризикуємо перетворити спортивні танці на модельний бізнес. „Немає піднятих плечей”: це означає, що суддя перед початком танцю має оцінити зовнішні фізичні дані спортсменів (довжину шиї), а протягом змагання контролювати, чи піднімає спортсмен плечі, чи ні. Прикрість у тому, що якщо шия завдовжки 10 см – то видно підйом на півсантиметра, а для шиї 20 см судді „не помічають” підйом плечей і на 2-3 см. То уявімо собі: вийшли змагатися дві баскетбольні команди – а судді подивилися в протокол, що одна з команд має вищий зріст, і вирішили: „у баскетболі зріст допомагає, тому давайте призначимо технічну перемогу вищій команді”. Або виходять на ринг два боксери: один дуже м’язистий, а інший не дуже. І замість того, щоб рахувати та оцінювати технічні дії, суддя віддає перемогу тому, в кого більші біцепси.
Будьмо відвертими: всі ці розмови про те, що пара „краще виглядає” чи „краще стоїть” часто прикривають елементарне небажання уважно придивитися до технічних елементів, які показують пари на паркеті. „А навіщо напружуватися: он у цього довша шия (ноги, руки), тому, скоріш за все, він і танцює краще”. Якраз навпаки. Не краще танцює, а такому танцівникові легше. А якщо він при цьому не знає до ладу, як використати такі шикарні подарунки природи, як довгі руки чи ноги, гарну фігуру тощо – то хіба можна ставити такого ледацюгу вище за того, хто працював на тренуваннях і успішно показує результати своєї роботи на конкурсі?
Ще один аспект, який заслуговує на пильну увагу – питання про класи танцювальної майстерності та категорії учасників змагань.
Більшість всеукраїнських танцювальних організацій для визначення класу спортсмена і критерію переведення його у вищий клас послуговуються схемами, аналогічними прийнятим у Європі. Наприклад, в Австрії механізм класності такий. Пара починає виступи з класу „D” і на змаганнях одержує очки відповідно до кількості переможених пар. Так, на змаганнях низового рівня за передостаннє місце дають одне очко, за третє з кінця – два, і так далі: за перше місце дається n – 1 очко, де n – кількість пар-учасників. Набравши необхідну кількість очок, пара переходить у наступний клас, де підрахунок очок починається з нуля. Перевагою тут є висока мотивація участі в турнірах – адже не одна-дві, а всі за винятком одної пари поповнюють свій очковий багаж. А найбільш виразними недоліками є такі: 1) зростання класності пари прямо залежить від кількості їх суперників – якщо суперників мало, то пара набирає класність повільно; 2) пари не зацікавлені змагатись у вищих класах, тому що така система підрахунку очок не враховує такі виступи. Такі недоліки гальмують ріст майстерності.
В Україні дещо інший підхід. Наприклад, АСТУ, СГОСТУ, УРТ нараховують рейтингові очки тільки тим парам, які зайняли перші місця. Причому очки нараховуються тільки в тому разі, якщо у змаганні брало участь не менше чотирьох пар. А, наприклад, щоб одержати два очки у серед п’яти пар, треба бути першим. Серед десяти – також. Перемогти дев’ять пар значено складніше, ніж чотири, – а очкова винагорода та ж сама... Тобто нівелюється різниця між перемогами різної ваги. А третє – призове – місце лишається взагалі без очок... І це при десяти парах (півфінал!). А якщо змагалося 70 пар, то очки нараховуються тільки першим 12 – трохи більше 1/6. Отже, більшість пар змагається без спортивної зацікавленості.
Не треба забувати й про суддівський чинник. Припустімо, що всі судді об’єктивні і кваліфіковані. Часто так трапляється, що лише один голос судді в одному танці вирішує долю місця, на яке претендують дві, а то й більше пар. А суддя може просто стомитися. Чи недодивитися. Чи у потрібний момент йому закриють огляд інші пари. Отак пара, які цілком заслуговує на перемогу, може зайняти друге, а то й третє місце – тобто залишиться без залікових очок. А, скажімо, в категорії „Дорослі” (не кажучи вже про сеньйорів) дуже часто трапляється, що змагаються всього лише дві-три пари. Отже, даремно змагаються... Виходить просто таке собі „тренування в костюмах” – а не класифікаційне змагання.
Таким чином, знівельовано єдину згадану перевагу австрійської системи, а от недоліків трохи додалося. Насамперед, немає належної змагальної мотивації – оскільки рейтингові очки дістаються невеликій частині учасників – лише 1/5–1/6 від загальної кількості пар.
Ось так і виходить, що класи парам доводиться присвоювати не за їхніми спортивними досягненнями (не дочекаєшся!), а на око. Тренером або організатором змагань. Залежно від кон’юнктури, а не згідно з об’єктивними даними виступів спортсменів. Як це сталося на недавньому турнірі „Калейдоскоп-2005”. Парі, яка в класі „C” зайняла друге місце (серед трьох пар), організатори поставили вищий клас – мотивуючи це тим, що ця пара вже танцює краще, ніж клас „C”. І це лише одна з багатьох пар, які давно переросли свій формальний клас, а очок відповідних набрати не змогли. Це ще одне підтвердження недосконалості такої системи.
Недостатньо розвинена система танцювальних класів і нарахування рейтингових очок призводить до того, що багатьом парам фактично ніде виступати – не всі ж наважаться змагатися з „крутими”. Як наслідок, кількість учасників змагань часто буває меншою за оптимальну, організатори турнірів (і тренери також) недораховуються грошей, майстерність таких пар зростає повільно, люди отримують менше насолоди від танців...


Продолжение в следующей статье...

Автор: Максим Вакуленко

 


 
 

 
 
Украинская Баннерная Сеть

Наверх  Сегодня: Наверх

Главная | Соревнования | Статьи | Добавить Вашу статью | Доска объявлений | Книги on-line | Бальная музыка | Форум
Танцевальные клубы | Фотогалерея | Карта портала | О портале / обратная связь | Варианты сотрудничества | Разработка сайтов | Ссылки


Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter. Система Orphus

Copyright © 2004-2011 Портал бального танца в Украине
Разработка и поддержка: Дидык Максим и Шарков Михаил